Т.Г.Шевченко - великий художник та поет.

«Його весна довіку не зів’яне, його «Кобзар» нікому не спалить»
Є дні, що минають і непомітно зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.
З минулого віку і до наших часів, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.
Уявити себе без Шевченка - усе одно, що жити без неба над головою, бо він - вершина, парость родового дерева, виразник і хранитель народного духу. Тарас Шевченко для свідомості українця - не просто література. Він - наш всесвіт.
Шевченківські урочистості - Дні пам'яті Великого Кобзаря - крокують українською землею, крокують світом, де живе незгасна людська пам'ять про великого сина України. На протязі року наша школа святкувала 200-річний ювілей свого великого земляка, українського поета, художника і мислителя Тараса Шевченка. Заздалегідь готувалися до цієї визначної дати всі класні колективи на чолі з класними керівниками: проводились Шевченківські читання, організовувались виставки малюнків, присвячених генію українського народу, учні школи брали участь в конкурсі кращого читця поезії Т.Г. Шевченка, проходили інші культурно – освітні заходи, посячені Великому Кобзареві.
І знову, як щорічно, у цю весняну пору починає Україна день новий із Шевченковим іменем. Відзначення та вшанування високодуховної поетичної, прозової та художньо-мистецької спадщини Т. Г. Шевченка ознаменувалось різноманітними культурно-просвітницькими подіями і в нашій Заячківській загальноосвітній школі І –ІІІ ступенів. Наша літературно – музична композиція, приурочена світлій пам’яті Тараса Шевченка, пройшла в рамках святкування 200 - річчя з дня народження геніального поета.
Під час «Шевченківських днів» в школі відбулися заходи, присвячені цій видатній даті: проведено літературне свято «Могутнє, віще слово Кобзаря» учителями української мови та літератури О.В. Редько та О.С. Павлишина з учнями 1-10 класів. Глядачі, споглядаючи інсценізації до поезії поета, ознайомилися з життям і творчістю Тараса Григоровича Шевченка. Зі сцени звучали вірші Шевченка, що покладені на музику багатьма композиторами – шанувальниками слова Кобзаря. а учні 2-9 класів прийняли участь в літературній подорожі "Сторінками поезій Кобзаря" декламуючи свої улюблені вірші.
. «Шевченківським дням» була присвячена і виставка малюнків за творами Т.Г. Шевченка, яку організували учитель образотворчого мистецтва Л.А. Панько та педагог – організатор Р.Г. Гребенюк Юні художники показали не тільки свій художній талант, а й гарне знання творчості поета.
Цікавою й захоплюючою була вікторина, проведена сільським бібліотекарем Н.М. Панько «Чи знаєте ви життєвий шлях Т.Г. Шевченка». Відповіді дітей вразили і, разом з тим, приємно здивували : «Так! Нам є ким гордитись і чим пишатись!» - промайнула піднесена думка. – « Наші діти, наші учні!»
Організована книжкова виставка "Останній звук моєї ліри…" в шкільній бібліотеці постійно поповнювалась новими матеріалами бібліотекарем Т.П. Сімінською, яка допомагала школярам ближче познайомитися з життям і творчістю великого поета.
«Ми читаємо Шевченка з уважністю, подивом і захопленням», «Ми читаємо Шевченка, щоб нарешті зрозуміти, хто ми є і що на нас чекає в майбутньому…», - ось відповіді дітей – читачів на усний запит шкільного бібліотекаря «Чим для вас являється творчість Т.Г. Шевченка».
Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що ми думаємо ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія.
Тому потрібно пам’ятати, що наше минуле , теперішнє і майбутнє – це Доля, Муза і Слава.
Багато чого змінилося з часу Шевченкового. І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.

Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.
«Вірші Шевченка — це втілення загальнолюдських страждань, закипілих сліз. Але не Шевченко говорить голосом українського народу. Україна, її народ, говорить, плаче його голосом, його думами» - сказала вчителька української мови та літератури О.В. Редько, - «Та саме найдивовижніше те, що маючи багаторічний досвід роботи, я з кожним разом відкриваю Шевченка по новому, коли беру в руки «Кобзаря» і починаю читати його поезію».
Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Г. Шевченко, 1850 р